Українська національна вишивка

Вишивка,як вид мистецтва,виникла давно – корені його сягають у глибину віків. Мабуть, ніколи не зможемо ми довідатися, хто і коли вперше здогадався втілити в узорний мотив красу рідної природи, свої переживання та відчуття, бо з огляду на недовговічність тканини та ниток наука позбавлена можливості точно визначити час виникнення цього мистецтва. Адже зразки найдавнішої вишивки у музеях Європи віднять до V ст. н.е., а пам’ятки української вишивки збереглися лише за кілька останніх століть.

Дані археологічних розкопок, свідчення літописців і мандрівників минулого дозволяють стверджувати, що мистецтво вишивання на території сучасної України сягає найдавніших часів. У поховання перших століть нашої ери знайдено залишки вовняного одягу, оздобленого різнокольоровою вишивкою. Вишивкою був прикрашений одяг у скіфів — мешканців причорноморських степів.

Відомо багато археологічних доказів того, що народні звичаї вишивати одяг поширені віддавна. У с. Мартинівка на Черкащині було знайдено скарб, який датують VI століттям н.е. Серед іншіх речей тут виявлено сірі бляшки з фігурками чоловіків, одягненних у широкі сорочки з вишивкою на грудях.

З давніх часів паралельно з традиційним домашнім виготовленням вишивок побутувало виробництво вишиваних виробів у спеціалізованих цехаха, майстернях. У часи Київської Русі мистецтво художньої вишивки цінували дуже високо: сестра Володимира Мономаха Анна організувала в Києві школу, де молоді дівчата вчилися вишивати на основі народного вишивання і було поширене переважно в середовищі великоможних міщанок, жінок княжого роду.

Отже, вишивка — одне з найдавніших українських мистецтв. Основна функція вишивки — оздоблення одягу і тканин для обладнання житла. Серед інтрерьєрних тканини найбільше увагит приділялося вишиванню рушників, скатертин, наволочок.