Українська національна вишивка

Вишива́нка — теперішня назва традиційної української виши́ваної (ви́шитої) чоловічої та жіночої сорочки, а також її сучасних зразків, які в українській культурі починаючи з 20 століття носяться окремо, разом з європейським костюмом, як святковий, патріотичний та культовий одяг. Вишиванка є єдиним елементом українського строю, що питомо перейшов до міської української культури, і послугував натхненням для багатьох новітніх одежин, як то футболки, сукні, блузки, краватки, купальники тощо, що оздоблені вишиванковими візерунками, теж набувають деякі з чи й усі три вищезгадані значення.

Багато варіацій дизайну вишиванки було створено у XIX сторіччі. Зазвичай їх виготовляли із саморобного полотна, яке ткалося на верстаті. Місцеві особливості зазвичай знаходили відображення в орнаменті сорочки. Традиційно носиться заправленою в штані.

У давнині основні мотиви вишивки відображали елементи символіки різних древніх культів. Протягом багатьох століть безпосередній конкретний зміст символів на вишивках губився, але традиції їхнього використання не зникли. За мотивами орнаменти вишивок поділяються на три групи:

• геометричні (абстрактні)

• рослинні

• зооморфні (тварини).


Геометричні (абстрактні) орнаменти властиві всій слов'янській міфології. Вони дуже прості: кружечки, трикутники, ромби, зиґзаґи, лінії, хрести (прості й подвійні). Важко судити, який зміст вкладався в ці символи раніше. Сьогодні на їх основі в народній вишивці широко використовуються такі мотиви, як «баранячі роги», «кучері», «кудрявці», «гребінці» тощо.

  • Чоловічі сорочки
  • Жіночі сорочки