Українська національна вишивка

Вишивати рушники — давній український народний звичай.

Рушни́к в українській культурі (український традиційний рушник) — це прямокутний шмат лляного чи конопляного полотна, що має на кінцях, а часто і на всьому полі різноманітні вишиті або виткані композиції, які відображають світогляд та звичаї предків, несуть інформацію про добро, достаток, здоров'я. Рушники є символом матеріальної культури слов'ян, важливою складовою обрядів та ритуалів. Вишиваний рушник донині не втратив свого значення в побуті. І тепер ним прикрашають інтер'єри помешкань, вівтарі та ікони в церквах. І надалі він залишається атрибутом народних звичаїв та обрядів. На рушнику новонароджену дитину на хрещення, на ньому проводжали людину в останню дорогу.

Рушник був найдорожчим подарунком матері в дорогу синові-новобранцю як пам'ять про дім, побажання щасливого повернення до отчого порогу. Отож і не диво, що найпопулярнішою народною піснею є Малишкова “Пісня про рушник”:

Рідна мати моя ти ночей не доспала,

І водила мене у поля край села,

І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,

І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.

Рушники дарувались у дорогу не випадково. За дослідженнями етнографів, семантика рушника (полотна) розкривалась у значенні дороги, пов'язаної із світлим радісним життєвим початком, з одного боку, і переходу в інший світ — з другого.

Не було, здається, жодної оселі на Україні, котрої не прикрашали б рушники. Хоч би яке убоге судилося господарям життя, а все ж всюди ці витвори народного мистецтва палахкотіли багатством кольорів, різнобарв'ям веселки, прикрашаючи житло, створюючи радісний, святковий настрій. Рушник символізував не тільки естетичні смаки, а й був своєрідною візиткою, а точніше — обличчям оселі, відтак і господині.

По тому, скільки і які були рушники, створювалася думка про жинку, про її дочок. Ніщно так предметно і наочно не характеризувало жіночу вправність, майстерність, охайність і працьовитість, ніж ці вимережені рукотвори. Не випадково в народній пісні мати повчає дочку:

Тримай хату, як у віночку,

І рушник на кілочку,

Тримай відерця чистенькі

І водиці повненькі.


Гарно оздоблений рушник висів біля порога на кілочку в кожній сільській хаті, ним витирали руки і посуд, накривали діжу з тістом, спечені паляниці, діжу після випікання хліба, яку ставили на покуті під образами, з ним ходили доїти корову.

  • Весільний рушник